Сьогодні
Неділя 16 Грудня 2018

Держави немає надійніших союзників, аніж її армія та флот: хто руйнував та хто відбудовував ЗСУ

Держави немає надійніших союзників, аніж її армія та флот: хто руйнував  та хто відбудовував ЗСУ

Збройні сили України сьогодні займають чільне 10 місце серед найсильніших армій Європи. Але у 2014 році ми не могли й мріяти про такий показник.

"Та нащо нам взагалі та армія? З ким Ви воювати збираєтеся, з марсіанами?",– пам'ятаю, що саме так тролив свого друга, коли ми бачилася під час його відпусток зі строкової служби, потім військового вишу тощо.

Тоді я навіть не перебільшував – відверто не розумів, для чого Україні тримати те недолуге військо. На додачу ще й витрачати чималі державні гроші, адже в нас навколо самі союзники, а з потенційних ворогів – хіба що міжнародні терористи, проти яких доцільніше було б посилювати міліцію, але аж ніяк не армію.

Тоді мій товариш був танкістом. Коли першу пляшку 0,5 спустошували питав його:

Куди ти своїм танком поїдеш? Ми ж наступати не плануємо? Ні! А тримати оборону від кого? Від турків? Від поляків? Чи може – від росіян?

Тоді ми реготали, адже такий розвиток подій вважався нам фантастикою. Хоча й продовжували гіпотетично розмірковувати:

Турків не здолаємо, вони в НАТО йдуть армія надсучасна. З європейцями воювати, – про це навіть теоретично думати не бралися, щоби час на маячню не витрачати.

А от щодо Росії – тут думки були однозначні: "Вони нас "зметуть", просто задавлять кількістю, це раз. А два, – товариш відверто казав, – проти росіян ніхто з українських армійців зброю не підніме, ані я, ані мої підлеглі".

Як ви розумієте, це все були застільні розмови до 2014-го. Та коли росіяни перейшли у наступ, коли анексували Крим та окуповували Донбас – чимало з тих наших розмов, на жаль, справдилися.

Дійсно, українські армійці не вірили, точніше відмовлялися вірити, що "зелені чоловічки" – росіяни. Коли повірили – не наважувалися відкривати вогонь, навіть у відповідь. Та й зазвичай не було чим.

Коли бачив світлини з Криму, те протистояння української армії, яка були погано вдягнена, без амуніції і з примітивною зброєю, проти "зелених чоловічків", запакованих наче інопланетяни і озброєних "сотими АК-а" та великокаліберними "Вихлопами", я з відчаєм розумів – нас таки "зметуть". І це вже не тільки кількістю, а тим сучасним озброєнням, що в російської армії було, а в нас – ні.

Лише тепер я розумію, що думка, мовляв, Україні армія не потрібна – була не моєю. Її штучно насаджували українцям. У той час російські емісари із середини розвалювали українське військо: розпродували за кордон техніку, розформовували частини, забороняли проведення навчань й закривали очі на розкрадання пального й харчів. Робилося усе для того, аби перетворити українську армію на такий собі збрід маргіналів, з яких сміються через їхню недолугість.

Робилося усе за для того, аби військо втрачало найцінніші кадри, які пізніше йшли у бізнес, у приватний сектор чи переходили до російського війська, де зарплати були у три рази більші, і це як мінімум.

З тих пір, за 5 років війни, українське військо дуже й дуже змінилося. Ми бодай закрили елементарні потреби в одязі, транспорті, зв'язку та харчуванні. Поставити поруч нині армійця з 2014-го і 2018-го – це буде небо і земля, колосальна різниця.

За ці зміни потрібно дякувати волонтерам, які узяли на себе перший удар й буквально годували та вдягали бійців на передовій. Дяка діаспорі, за чиї гроші можна було купити ті вживані джипи та кровоспинні медпрепарати. Велика вдячність Латвії та Канаді, в яких ми могли купити сучасну стрілецьку зброю для снайперів. Зрештою дяка США, які дали нам 35 протитанкових "Джавелінів".

Але найбільша дяка, звісно, тим армійцям, які голі-босі й маючи "криводульні" автомати у 2014 році, не зрадили присязі, не кинули ту зброю і не перейшли на бік ворога. Дяка тим, хто наважився відкрити вогонь у відповідь й зупинив росіян, не дав поширитись агресії по всій Україну. Саме завдяки їхній відвазі та самопожертві ми отримали можливість зрозуміти, що в держави немає надійніших союзників, аніж її армія та флот.

Завдяки тим Героям, які поклали життям за захист України ми й отримали передишку, час і можливість реформувати армію. Чимало що вже було зроблено і змінено, за що окрема дяка і Верховному Головнокомандувачу!

Утім, а чи достатньо зроблено? Чи дійсно ми вже змінили армію? Так, вона зараз на 10 місці у топі найкращих армій Європи. Проте, ми воюємо з армією, яка в цьому ж топі посідає перше місце...

P.S. сподіваюсь, Ви ж зрозуміли, що про "криводульні" автомати – був сарказм?

Коментарі

Коментарів немає - Ваш буде першим!

Авторизуйтесь щоб коментувати: Авторизуватись через Twitter Авторизуватись через facebook Авторизуватись через google Авторизуватись через vk Авторизуватись через odnoklassniki Авторизуватись через mailru Авторизуватись через yandex

 

Увійти: Авторизуватись через Twitter Авторизуватись через facebook Авторизуватись через google Авторизуватись через vk Авторизуватись через odnoklassniki Авторизуватись через mailru Авторизуватись через yandex

Новини

Новости партнеров

Твіттер

Ми в соціалках

Патріотам України!
Сайт зроблений таким чином, щоб кожен з Вас, може наповнювати його своїми думками, ідеями, новинами, блогами, аналітикою та іншим. Сайт УКРОП спрямований на акцентування уваги на проблемах розвитку нашої країни і підтримки нашої армії.
Допомогти проекту